Розробка обладнання для розділення газу почалася з першого комерційного генератора кисню, виготовленого в Німеччині в 1903 році, а потім з’явилося інше обладнання для розділення сирого газу. У 1921 році Сполучені Штати створили перший комерційний завод для відновлення гелію та зрідженого природного газу. Ці компоненти вихідного газу є змінними та нестабільними (особливо при низькій температурі та тиску), а розрахунок фізичних властивостей складний, що створює труднощі при проектуванні. Тому вони тривалий час спалюються як паливо. Лише в 1930-х роках, коли з’явилося обладнання для розділення коксового та водяного газу, потреби промисловості добрив були задоволені. У 1960-х роках Сполучені Штати прийняли рідинний турбінний детандер для виробництва обладнання для відновлення легких вуглеводнів за допомогою глибокого низькотемпературного методу природного газу, так що швидкість вилучення пропану та етану досягла 80 відсотків, зменшуючи витрати на виробництво хімічної сировини. . Завдяки таким перевагам, як низьке енергоспоживання, менша кількість обладнання, низькі інвестиції та високі економічні вигоди, технологія газорозділення була швидко розроблена.
Принцип поділу газу: основний принцип поділу полягає в поступовому охолодженні очищеного вихідного газу тиском або тиском до температури конденсації кожного відокремленого компонента для окремої конденсації (одноступінчаста або поетапна конденсація); Або живильний газ стискається, охолоджується. Загальна температура конденсації газу (при тиску 101,325 кПа).